Аналіз рішень прийнятих Вищим адміністративним судом України у 2013 році за наслідками перегляду рішень Житомирського окружного адміністративного суду та рішень апеляційних судів у справах зі спорів за участю органів Міністерства доходів і зборів України
Відповідно до плану заходів щодо проведення аналітичної роботи Житомирським окружним адміністративним судом у 2014 році проводиться аналітична робота щодо рішень прийнятих Вищим адміністративним судом України у справах зі спорів за участю Міністерства доходів і зборів України.
У досліджуваний період включені рішення Вищого адміністративного суду України прийняті у 2013 році за наслідками перегляду рішень Житомирського окружного адміністративного суду та Житомирського апеляційного адміністративного суду або Київського апеляційного адміністративного суду, прийнятих у судових справах за участю органів Міністерства доходів і зборів України.
Під час аналізу досліджувались постанови Вищого адміністративного суду України, якими скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду та Житомирського апеляційного адміністративного суду або Київського апеляційного адміністративного суду.
Предметом дослідження не були рішення Вищого адміністративного суду України, якими залишено без змін рішення Житомирського окружного адміністративного суду.
Метою дослідження є аналіз найбільш характерних помилок, що виникають у застосуванні Житомирським окружним адміністративним судом нормативно-правових актів матеріального та процесуального права під час розгляду справ за участю органів Міністерства доходів і зборів України.
Статистичні показники розгляду адміністративних справ
У 2013 році Вищим адміністративним судом України переглянуто у касаційному порядку 486 судових справ, що перебували у провадженні Житомирського окружного адміністративного суду та Житомирського апеляційного адміністративного суду або Київського апеляційного адміністративного суду.
З них у 446 справах судові рішення залишені без змін та у 41 справах судові рішення скасовувалися, у тому числі у 20 справах рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції скасовані, справу передано на новий розгляд, у 12 справах рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції скасовані з прийняттям нової постанови, у 3 справах рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції скасовані частково з прийняттям нової постанови, у 2 справах рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції скасовані, справу направлено для продовження розгляду, у 1 справі рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції скасовані, провадження у справі закрито, у 1 справі рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції скасовані частково, провадження в скасованій частині закрито, у 1 справі рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції скасовані з прийняттям нової ухвали, у 1 справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовані частково з прийняттям нової постанови та залишені без змін в іншій частині.
Детальну інформацію щодо справ у яких судові рішення були скасовані наведено у додатку №1.
Підстави скасування судових рішень в окремих справах
Порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі
(частина 1 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України)
У справі №806/4150/13-а за позовом Особа 1 до Лугинської об’єднаної державної податкової інспекції Житомирської області, третя особа – Територіальна державна інспекція з питань праці, про стягнення заборгованості по заробітній платі суди першої та апеляційної інстанцій залишаючи адміністративний позов без розгляду, у зв’язку з пропуском строку звернення до суду, не врахували, що положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено право працівника звертися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи
(частина 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України)
Однією з причин скасування судових рішень судом касаційної інстанції є неповне встановлення обставин справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так у справі №2а-983/10/0670 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Новоград-волинський м’ясокомбінат» до Новоград-Волинської об’єднаної державної податкової інспекції Житомирської області про скасування податкового повідомлення-рішення Київський апеляційний адміністративний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з того, що підприємство має право на пільги в оподаткуванні, встановлені Законом України від 3 грудня 1999 року №1276-XIV «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Житомирській області», оскільки рішенням Господарського суду Житомирської області від 13 червня 2009 року №2/54-НМ було визнано за підприємством право на пільги, передбачені статтею 9 згаданого закону. Однак, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили факт отримання позивачем в другому та третьому кварталах 2008 року прибутку саме від здійснення підприємницької діяльності при реалізації інвестиційного проекту «Модернізація виробництва ковбасних та консервних виробів», що стало причиною скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд.
У справі №2а-6802/09/0670 за позовом Особи 1 до Державної податкової інспекції у Баранівському районі Житомирської області про визнання недійсними податкових рішень суди першої та апеляційної інстанцій задовольняючи позов виходили з того, що ні Указом Президента від 03.07.1998 №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» ні іншими нормативними актами не встановлено, що у разі перевищення граничного обсягу виручки від реалізації товарів, робіт (послуг) такі суми підлягають оподаткуванню із застосуванням правил загальної системи оподаткування. Вищий адміністративний суд України вказав на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки суди не врахували обставини за яких платник податків повинен перереєструватися платником податків на загальних підставах.
У справі №2а-7082/09/0670 за позовом Комунального підприємства «Бердичівтеплоенерго» до Бердичівської об’єднаної державної податкової інспекції Житомирської області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ за порушення підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 2003 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у позові не врахували всіх обставин справи та неправильно застосували підпункт 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону України від 3 квітня 2003 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та підпункт 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 2003 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», оскільки не врахували, що підпункт 3.2.7 згаданого закону не регулює спірні правовідносини щодо отримання цільового фінансування, а регулює оподаткування операцій з виплат. Пункт 7.4.3 цього ж закону не застосовується до операцій з придбання виробником теплової енергії природного газу, послуг з постачання газу та електроенергії, оскільки дані товари та послуги повністю використовуються в операціях з поставки теплової енергії, а тому у таких виробників відсутня частка використання придбаних товарів або послуг в неоподатковуваних операціях. Таким чином суди не врахували, що нормативно-правові акти не застосовуються до спірних правовідносин, що стало підставою для скасування судових рішень.
У справі №2а-2446/10/0670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юка-Інвест» до Державної податкової інспекції у Житомирському районі про скасування податкового повідомлення-рішення суди першої та апеляційної інстанцій послалися на судове рішення в іншій справі, яким було скасовано податкове повідомлення рішення виставлене тому ж підприємству. Суд касаційної інстанції не погодився з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій вказуючи на те, що право на звільнення від доказування встановлене частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не є абсолютним, для спростування преюдиційних обставин, встановлених частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України учасник процесу, який ці обставини заперечує повинен подати суду належні та допустимі докази, що спростовують висновки судів. У справі, що розглядалася суди не врахували, що обставини у справі є інакшими ніж у справі на судове рішення у якій вони посилалися, а тому висновки в іншій справі не могли бути покладені в основу вирішення справи, що розглядалася.
У справі №2а-7083/10/0670 за позовом Коростенської ОДПІ до Особа 1 про стягнення коштів суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у позові послалися на рішення суду в іншій справі, однак суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили чи набрало судове рішення, на яке вони посилалися, законної сили, такі дані були відсутні у справі, що розглядалася, що стало підставою для скасування судових рішень у справі.
У справі №2-а-28692/08 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Церсаніт Інвест» до Новоград-Волинської об’єднаної податкової інспекції Житомирської області про визнання дій протиправними суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та посилаючись на судове рішення у справі про адміністративне правопорушення не врахував, що обов’язковими для адміністративного суду є факти, наведені в постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об’єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі. Водночас не можна вважати обов’язковими обставини щодо діяння фізичної особи, встановлені під час розгляду справи про її адміністративний проступок, при оцінці правомірності поведінки юридичної особи, якщо йдеться про відповідальність за порушення юридичною особою законодавства, дотримання якого контролюється податковим органом. В свою чергу суд першої інстанції не витребовував та не досліджував первинні документи у даній справі, не зробив цього також і суд апеляційної інстанції, що призвело до порушення вимог щодо об’єктивності, всебічності та повноти розгляду справи та стало причиною для скасування судових рішень.
У справі №0670/2773/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гулянецький щебзавод» до Коростенської об’єднаної державної податкової інспекції Житомирської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень причиною скасування судових рішень стало те, що судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено питання щодо фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами з підтвердженням відповідними доказами, не досліджено факт оплати податку на додану вартість в ціні товарів, не досліджено технічних можливостей контрагентів до вчинення господарських операцій, а також не досліджено наявності товарно-транспортних накладних.
У справі №2-а-3181/08 за позовом Закритого акціонерного товариства «Трубосталь» до Коростенської об’єднаної державної податкової інспекції Житомирської області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у позові не врахували, що позивачу за виявлене під час податкової перевірки порушення нараховано штрафних санкцій у більшому розмірі ніж 50%, що встановлені законодавством.
У справі №0670/3051/12 за позовом Приватного акціонерного товариства «Дніпровуд» до Бердичівської об’єднаної податкової інспекції Житомирської області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення судами першої та апеляційної інстанцій не перевірялась поставка та зберігання товару, не досліджувались документи, що підтверджують наявність операції по придбанню, перевезенню, зберіганню спірного товару та вказують на реальне настання наслідків за відповідними договорами, суди також не дослідили взаємозв’язок між отриманням товарів та використанням їх у господарській діяльності, що стало причиною для скасування судових рішень.
У справі №0670/9865/11 за позовом Приватного підприємства «Фармацевтична фабрика «Науково-виробниче об’єднання Ельфа» до Коростенської об’єднаної державної податкової інспекції Житомирської області про скасування податкового повідомлення-рішення Вищий адміністративний суд України вказав на те, що судами не був досліджений факт перевезення та відвантаження товару, товарно-транспортні документи, та можливість здійснення таких операцій за відсутності наявності у продавця транспортних засобів, також не були досліджені договори оренди складських приміщень куди постачалися товари. При новому розгляді справи рекомендовано також дослідити документи, що підтверджують якість товару і відповідність встановленим стандартам та технічним умовам.
У справі №0670/10719/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брукіт» до Коростенської об’єднаної державної податкової інспекції Житомирської області про скасування податкового повідомлення-рішення, відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач після отримання податкового повідомлення-рішення про зменшення розміру від’ємного значення суми податку на додану вартість, подав до податкового органу податкову декларацію в якій відображено суму нараховану за податковим повідомленням-рішенням зі знаком «-», та таким чином узгодив податкове зобов’язання. Однак, суди не врахували, що позивач подав на податкове-повідомлення рішення скаргу в адміністративному порядку та не дали оцінку доводам позивача щодо неузгодженості податкових зобов’язань на момент проведення перевірки, а відображення в податковій декларації сум вказаних у податкових повідомленнях-рішеннях не робить їх узгодженими.
У справі №2а-1606/09/0670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Нобліс» до Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивачем надано до суду документи, які не мають відношення до спірних правовідносин та не витребували і не дослідили належні докази у справі, що стало підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.
У справі №0670/2560/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАМ-ТРАНС» до Коростенської об’єднаної державної податкової інспекції, державного реєстратора Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання рішення про анулювання реєстрації платника податків на додану вартість, у зв’язку з внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи в позові виходили з того, що державним реєстратором дотримано порядок внесення до ЄДРПОУ запису щодо відсутності підтвердження відомостей про юридичну особу, а правомірність анулювання податковим органом свідоцтва платника ПДВ обумовлена наявністю в ЄДРПОУ відповідного запису. Однак суди попередніх інстанцій посилаючись на те, що запис було внесено на підставі відомостей про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням, не навели доказів які б підтверджували таку обставину. Також суди не дослідили обставини щодо наявності у податкового органу підстав для направлення державному реєстратору повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.
У справі №0670/1779/11 за позовом Особа 1 до Малинської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення суд касаційної інстанції скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказав на те, що судами не було враховано, що чинним законодавством не передбачено як можливості включення платником до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку, що не підтверджені податковими накладними, так і можливості нарахування податку та складання податкових накладних особами, які не мають відповідного свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначила, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій не досліджено факт наявності у позивача належним чином оформлених податкових накладних, виписаних контрагентом позивача, зважаючи на те, що відповідні накладні в матеріалах справи відсутні та не були витребувані судами. Також судами першої та апеляційної інстанцій було залишено поза увагою та не встановлено обставин справи щодо підстав та правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 340 грн., та яке також оспорюється позивачем. Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що і стало підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.
У справі №2а-7028/09/0670 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Житомиргаз» до Державної податкової інспекції у місті Житомирі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили, вважаючи не доведеними обставини здійснення позивачем господарських операцій та відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій Вищий адміністративний суд України зазначив, що судами при розгляді справ не враховано витрати на придбання товару при нарахуванні доходів, а також не витребувано та не досліджено оригінали вантажно-митних декларацій.
У справі №2а-1522/10/0670 за позовом Підприємства облспоживспілки «Житомирська універсальна база» до Державної податкової інспекції у м.Житомирі про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у позові виходили із того, що позивачем не було надано до суду копій угод на зберігання товару, письмових заяв на видачу товару зі складу, довіреності на особу, що отримувала товар та позивачем не було доведено факту поставки товару та його оприбуткування. Однак, суди не перевірили товарність та реальність господарських операцій з купівлі-продажу товарів, що і стало причиною скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.
У справі №0670/10509/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельний союз» до Державної податкової інспекції в м. Житомирі про скасування податкових повідомлень-рішень, суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у позові виходили з того, що позивач задекларував суми податку на додану вартість поза межами 1095 днів, а тому не мав права зменшувати податкові зобов’язання із ПДВ наступних податкових періодів не врахували, що пунктом 102.5 статті 102 Податкового кодексу України не встановлено строків, протягом яких здійснюється зарахування належної платнику податків повної суми бюджетного відшкодування шляхом зменшення податкових зобов’язань із цього податку наступних податкових періодів, якщо заява про таке відшкодування подана своєчасно. При розгляді справи судами не було встановлено коли було подано заяву про повернення надміру сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів) або на їх відшкодування в межах встановленого строку, чи відображався залишок від’ємного значення попередніх податкових періодів, що складає податковий кредит, у податкових деклараціях з податку на додану вартість, тощо, що стало причиною скасування судових рішень із направленням справи на новий розгляд.
У справі №0670/4345/11 за позовом Малинської міжрайонної державної податкової інспекції до Товариства з обмеженою відповідальністю транспортно-експедиційної компанії «Глобал Логістік» про скасування державної реєстрації змін до установчих документів в частині зміни місцезнаходження товариства, суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у позові виходили з того, що позовні вимоги не обґрунтовані обставинами щодо зловживання з боку платника податків. У даній справі, як на підставу позовних вимог позивач послався на фіктивність реєстрації змін про місцезнаходження Товариства з огляду на недостовірність цих відомостей. При цьому Малинська МДПІ зазначала про виникнення у відповідача податкового боргу. А відтак для правильного вирішення цього спору судам слід було перевірити підстави для реєстрації Товариством змін до установчих документів щодо його місцезнаходження, встановивши факт набуття відповідачем права власності або права користування на приміщення за новою адресою, на підставі цього перевірити наявність (або відсутність), у зв’язку з цим, ознак анонімної структури у діяльності відповідача, та чи мав наслідком цей факт (у разі його підтвердження) порушення законодавства у сфері оподаткування (як-от у випадку участі відповідача у схемах ухилення від оподаткування та мінімізації податків, недекларування/несплати Товариством необхідних сум податків до бюджету тощо), що судами зроблено не було.
У справі №0670/6517/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Титан» до Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, адміністративний позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили зі встановленого факту виконання укладеного договору, з підтвердженням відповідними первинними документами та факту транспортування нафтопродуктів від контрагента на основі товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів. Однак, судами не було досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції між позивачем та контрагентом, а саме: можливостей контрагента позивача щодо виконання укладеного з позивачем договору, з урахуванням додаткової угоди до нього, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні отриманого товару, не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням. Також судами не досліджувалось питання щодо правомірності формування валових витрат позивача в спірному періоді в розрізі із понесеними витратами на виконання господарських операцій із вищевказаним контрагентом та їх зв'язку з господарською діяльністю позивача. Наведені обстави стали підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд.
У справі №0670/6153/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ємільчинська гірничо-промислова компанія» до Новоград-Волинської об’єднаної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень суди вирішуючи даний спір не перевірили доводи податкового органу відносно того, що у даному разі списання запасів у зв’язку з їх використанням товариством у господарській діяльності не супроводжувалося ані відповідним збільшенням залишків готової продукції, ані збільшенням доходу від реалізації продукції на відповідну суму (що може бути свідченням позагосподарського вибуття відповідних запасів), не з’ясували підстави відповідного списання та правильність визначення позивачем убутку балансової вартості запасів за методом середньозваженої вартості.
У справі №0670/1644/11 за позовом Державної податкової інспекції у м. Житомирі до Приватного підприємства «Друзі податкової» про припинення юридичної особи, суди першої та апеляційної інстанцій адміністративний позов задовольнили з підстав відсутності юридичної особи за місцезнаходженням, однак судами не було звернуто увагу на те, що відповідачем було підтверджено відомості про юридичну особу, окрім того відповідач подавав податкові декларації в яких зазначав свою адресу. Дані обставини стали підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд.
Всього Вищим адміністративним судом України з підстав неповного з’ясування судами обставин справи було скасовано судові рішення у 21 справах, що становить 51% від загальної кількості скасованих рішень у справах за участю органів державної податкової служби у 2013 році.
Характерними помилками, що стали причиною скасування судових рішень, було помилкове застосування судом частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України при посиланні на судові рішення в інших справах, помилка допущена в 3 справах (№2а-2446/10/0670, №2а-7083/10/0670, №2-а-28692/08); неповне з’ясування обставин справи, а саме: не було досліджено факту перевезення/поставки товарів, помилка допущена у 3 справах (№0670/3051/12, №0670/9865/11, №2а-1522/10/0670), не було досліджено реальності господарських операцій та їх фактичного здійснення, помилка допущена у 3 справах (№0670/2773/12, №2а-1522/10/0670, №0670/6517/12). Решта помилок носить поодинокий характер та не має системності.
Скасування судових рішень в частині із застосуванням статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України
У справі №2а-7462/09/0670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювілейне» до Новоград-Волинської об’єднаної державної податкової інспекції Житомирської області про визнання нечинними рішень про застосування фінансових санкцій Вищий адміністративний суд України частково погодився з висновками суду першої інстанції та частково погодився з висновками суду апеляційної інстанції, скасувавши рішення апеляційного суду в частині та залишивши рішення суду першої інстанції в цій частині в силі.
У даній справі суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що Постанова Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 №957, за порушення положень якої були застосовані штрафні санкції до платника податків, набрала чинності 16.11.2008. Тому санкції застосовані до платника податків в результаті проведеної перевірки 15.11.2008 є протиправними, а санкції застосовані до платника податків на підставі актів перевірки від 24.12.2008 є правомірними. Суд першої інстанції задовольняючи позов та скасовуючи рішення про застосування фінансових санкцій помилково вважав, що санкції застосовані неправомірно, бо чинне на той час законодавство не було порушене платником податків. Суд апеляційної інстанції вважав, що санкції застосовані правомірно, скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.
Таким чином суди не врахували особливості дії нормативно-правових актів у часі, що стало підставою для скасування судових рішень в частині.
Скасування судових рішень та закриття провадження у справі на підставі частини 1 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України
У справі №0670/830/12 за позовом Особа 1 до Бердичівської об’єднаної державної податкової інспекції Житомирської області про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії суди першої та апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи рішення про відмову у видачі свідоцтва про сплату єдиного податку посилаючись на пункт 291.4 та 291.7 статті 291 Податкового кодексу України не врахували, що підпунктом 4 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України були встановлені обмеження на отримання свідоцтва платника єдиного податку. Оскільки позивач здійснював діяльність, що була передбачена підпунктом 4 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України, то відповідно не міг отримати свідоцтво про сплату єдиного податку. Вищий адміністративний суд України зазначив, що Закон України від 18.11.1997 № 637/97-ВР «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» відносить ювелірні вироби до дорогоцінних металів та, відповідно, торгівлю ювелірними виробами - до торгівлі дорогоцінними металами, тому відповідач правомірно відмовив позивачу у видачі свідоцтва про сплату єдиного податку на 2012 рік та з огляду на те, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно з’ясовані обставини справи, однак допущено порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень, та у зв’язку зі смертю особи, яка була позивачем у справі, дійшов висновку про скасування судових рішень та закриття провадження у справі.
У справі №2а-7393/10/0670 за позовом Державної податкової інспекції у м. Житомирі до Приватного підприємства «Квадр-ХХІ» про визнання недійсними установчих документів, припинення юридичної особи, суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у позові виходили з того, що відповідач знаходиться за зареєстрованою адресою, сплачує всі передбачені законодавством податки та збори та подає декларації про доходи. Однак суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позовні вимоги про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації, установчих документів, свідоцтва платника податку на додану вартість не можуть бути самостійними позовними вимогами, оскільки в силу положення статті 38 Закону України від 15 травня 2003 року №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» питання щодо правомірності вказаних документів підлягає правовій оцінці в справі з іншими позовними вимогами, зокрема у справі про припинення юридичної особи. Визнання ж зазначених документів недійсними судом не вимагається. Тому суд касаційної інстанції постанову суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в зазначеній частині скасував та закрив у цій частині провадження у справі, у решті рішення судів залишені без змін.
У справі №2а-9602/10/0670 за позовом Державної податкової інспекції у м. Житомирі до Відкритого акціонерного товариства «Житомирський комбінат Хлібопродуктів», третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, про стягнення заборгованості, а саме: бюджетної позички, отриманої за трьохсторонніми договорами за участю казначейства та товаровиробників відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №323 від 12 березня 1996 року «Про задоволення державних потреб у сільськогосподарській продукції на 1996 рік» та №124 від 4 лютого 1997 року «Про задоволення державних потреб у зерні в 1997 році». Вирішуючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що дані спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер, оскільки засновані на юридичній рівності та майновій самостійності їх учасників, жоден з яких не уповноважений здійснювати управлінські адміністративні функції стосовно іншого в рамках укладеної цивільно-правової угоди, предметом якої є надання позики, а тому даний спір не є публічно-правовим, на який поширюється компетенція адміністративних судів, що призвело до скасування судових рішень та закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
Порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення
(стаття 229 Кодексу адміністративного судочинства України)
У справі №2-а-8554/08 за позовом Кооперативного підприємства «Лілея» до Малинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області про визнання нечинним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій відмовляючи у позові виходили з того, що річний обсяг розрахункових операцій, у разі перевищення якого у суб’єкта господарювання виникає обов’язок застосувати реєстратор розрахункових операцій згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2000 року №1336 «Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» є обсягом операцій за останні 12 місяців. Постановою Верховного Суду України від 16 квітня 2013 року ухвалу Вищого адміністративного суду України скасовано, справу направлено на новий касаційний розгляд. При новому касаційному розгляді Вищий адміністративний суд України задовольнив касаційну скаргу позивача та скасував судові рішення з прийняттям нової постанови про задоволення позову, виходячи з положень пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 року №507 «Про роз’яснення Указу Президента України від 03.07.1998 №727/98», зазначив, що при здійсненні роздрібної торгівлі та громадського харчування на території села, що здійснюється підприємством споживчої кооперації, застосування РРО є обов’язковим при перевищенні річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів, встановленого у розмірі 75 000 грн. на один структурний підрозділ, який має обчислюватися за календарний рік, а не за будь-які 12 місяців за вибором органу державної податкової служби.
У справі №0670/7313/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОНВІ» до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у позові виходили з того, що позивач занизив розмір орендної плати за землю, оскільки розмір орендної плати за договорами оренди не відповідав вимогам чинного законодавства, а саме: положенням пп. 288.5.1 п. 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, яким встановлено мінімальний розмір орендної плати на рівні трикратного розміру земельного податку. Вищий адміністративний суд України скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та посилаючись на статтю 30 Закону України від 3 липня 1992 року №2535-ХІІ «Про плату за землю» вказав на те, що зміна розміру земельного податку в законодавчому порядку є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної плати, а відтак відповідного донарахування ДПІ суми податкового зобов’язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.
У справі №2а-6808/10/0670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювілейне» до Новоград-Волинської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування рішення про застосування штрафних санкцій за порушення правил оприбуткування готівки, що полягало у невнесенні записів до книги КОРО в період виходу з ладу реєстратора розрахункових операцій та з використанням розрахункової книжки, Вищий адміністративний суд України вказав на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність рішення про застосування фінансових санкцій, оскільки у випадку проведення суб’єктом господарювання готівкових розрахунків із використанням розрахункової книжки оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у даних розрахункової книги та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій, що не було зроблено позивачем у день надходження готівки, а було зроблено після відновлення роботи РРО та після виконання Z-звіту.
У справі №2а-2886/10/0670 за позовом Бердичівського професійного аграрного ліцею до Бердичівської об’єднаної податкової інспекції про скасування рішення, задовольняючи позов суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Ліцей не є суб’єктом господарювання, а тому не може бути суб’єктом відповідальності за Указом Президента «Про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки». Вищий адміністративний суд України скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та приймаючи нове рішення про відмову у позові послався на Указ Президента «Про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, вказав на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій та на те, що Ліцей не належить до категорії осіб, які відповідно до пункту 1.1. наведеного Положення №637 не підпадають під дію цього нормативно-правового акта, а тому на позивача поширюються загальні правила касової дисципліни і позивач повинен був оприбуткувати у касі за прибутковим касовим ордером кошти отримані від учнів та внести ці кошти на рахунок у державному казначействі.
У справі №2а-2598/09/0670 за адміністративним позовом Особа 1 до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про скасування рішення про застосування штрафних санкцій відмовляючи в позові суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що Законом України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не передбачено застосування до суб’єкта господарювання штрафних санкцій за невідповідність розрахункового документа вимогам Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 №614, а такий недолік як відсутність назви господарської одиниці та невірна адреса не прирівняний до відсутності розрахункового документа, окрім того останні були наявні на розрахункових документах, а тому Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами порушено норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
У справі №2а-5612/09/0670 за позовом Особа 1 до Державної податкової інспекції в м. Житомирі про скасування податкових повідомлень рішень, суди першої та апеляційної інстанцій задовольняючи позов виходили з того, що позивач перебуваючи на спрощеній системі оподаткування та сплачуючи єдиний податок, був звільнений від обов’язку щодо сплати інших податків, в тому числі і податку з доходів фізичних осіб від заняття підприємницькою діяльністю. Однак, суд касаційної інстанції зауважив, що платник єдиного податку суму перевищення граничного розміру виручки повинен оподатковувати на загальних підставах, що судами попередніх інстанцій не було враховано.
У справі №2а-3407/10/0670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат» до Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області про визнання неправомірними дій, постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 5 серпня 2010 року позов задоволено, визнано протиправними дії відповідача щодо зменшення рядка 26 податкової декларації з ПДВ за лютий 2010 року та в частині невизнання податкової декларації з ПДВ за квітень 2010 року як податкової звітності, зобов’язано відповідача прийняти податкову звітність за квітень 2010 року. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постановою Вищого адміністративного суду від 4 листопада 2013 року постанову суду апеляційної інстанції скасовано, постанову суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання неправомірними дій відповідача щодо зменшення значення рядка 26 податкової декларації з ПДВ за лютий 2010 року, прийнято в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Відмовляючи у позові в частині оскарження дій щодо зменшення значення рядка 26 податкової декларації з ПДВ за лютий 2010 року, суд касаційної інстанції виходив з того, що оскаржуючи такі дії позивач фактично оскаржує акт перевірки, який сам по собі не породжує ніяких прав і обов’язків для позивача. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання неправомірними дій щодо неприйняття податкової звітності за квітень 2010 року, суд касаційної інстанції виходив з того, що норми Закону України від 21 грудня 2000 року №2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено вичерпний перелік підстав невизнання податкової звітності платника податків, серед яких відсутня така підстава як невірне заповнення 26 рядка декларації, на яку посилається відповідач.
У справі №0670/5869/11 за позовом Командитного товариства «Гермес» до Новоград-Волинської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання дій протиправними, суди першої та апеляційної інстанцій посилаючись на частину 2 статті 22 Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» вважали, що ОДПІ неправомірно відмовила в наданні інформації, оскільки відповідь від 27 травня 2011 року на запит КТ «Гермес» від 19 травня 2011 року надана не по суті звернення. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій суд касаційної інстанції зазначив про те, що судами було встановлено, що 30 березня 2011 року Новоград-Волинською ОДПІ направлено запит до КТ "Гермес" за №10047/15-02, в якому зазначено, що податковим органом виявлені факти, що свідчать про можливі порушення з боку товариства податкового законодавства, щодо достовірності даних, які містяться у декларації по ПДВ за січень 2011 року та запропоновано позивачу надати підтверджуючі документи, пов'язані з обчисленням та формуванням показників податкової декларації на підтвердження факту розрахунків із контрагентом. 19 травня 2011 року КТ "Гермес" звернулось із запитом №29-05-11 до Новоград-Волинської ОДПІ про надання інформації, в якому просило повідомити, недостовірність яких саме даних декларації по ПДВ за січень 2011 р. виявлено податковим органом в термін до 30 березня 2011 року. 27 травня 2011 року Новоград - Волинською ОДПІ Житомирської області надано відповідь на запит від 19 травня 2011 року, де повідомлено, що запитом №10047/15-02 від 30 березня 2011 року КТ "Гермес" запропоновано надати документи щодо взаємовідносин з ПП "Авантіс". У запиті податкового органу від 30 березня 2011 року за №10047/15-02 було визначено перелік інформації та документи, що запитувались, а також підстави запиту. При цьому запит позивача від 19 травня 2011 року про те, недостовірність яких саме даних декларації по ПДВ за січень 2011 р. було виявлено, стосується уточнення запитуваної податковою інспекцією інформації, на який позивачем і було отримано відповідь від 27.05.2011 року. Поширення судами попередніх інстанцій на вказані відносини положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» є необґрунтованим, оскільки запитувана позивачем згідно листа від 19 травня 2011 року інформація не є публічною в розумінні статті 1 цього Закону та не містить її необхідних ознак, як-то заздалегідь відображена та задокументована, вже створена на момент отримання запиту інформація.
У справі №2-а-6366/09/0670 за позовом Коростенського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих до Коростенської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, суди першої та апеляційної інстанцій адміністративний позов задовольнили. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій суд та відмовляючи у позові Вищий адміністративний суд України зазначив, що суд апеляційної інстанції залишаючи без змін рішення суду першої інстанції виходив з того, що реальність поставки товарів позивачу від Приватного підприємства «Електросвіт» не підтверджується документально, однак порушення податковим органом строку проведення перевірки, встановленого підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», виключає законність податкового повідомлення-рішення, прийнятого за результатами цієї перевірки. Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що апеляційний суд безпідставно погодився з незаконністю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки порушення 30-денного строку проведення документальної невиїзної перевірки є порушенням з боку податкового органу та не може розцінюватися як підстава для звільнення платника від правових наслідків, передбачених законодавством у разі необґрунтованості податкової вигоди.
У справі №2а-1925/09/0670 за позовом Особа 1 до Державної податкової інспекції у місті Житомирі про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що єдиним наслідком перевищення граничного обсягу виручки від продажу товарів, робіт (послуг), який встановлений Указом Президента України від 3 липня 1998 року №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» може бути лише перехід з наступного кварталу на загальну систему оподаткування, що і було зроблено позивачем з ІV кварталу 2007 року. Однак, колегія Вищого адміністративного суду України не погодилась з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, скасувала судові рішення та прийняла нове рішення про відмову у позові, оскільки сплата позивачем єдиного податку у період перебування ним на спрощеній системі оподаткування не звільняє його від обов’язку сплатити податок, отриманий поза межами граничного обсягу виручки, визначеного Указом Президента України від 3 липня 1998 року №727/98, у зв’язку з чим податковий орган правомірно визначив позивачу суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб спірними податковими повідомленнями-рішеннями.
У справі №2а-2875/10/0670 за позовом Особа 1 до Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області про визнання перевірки незаконною та скасування рішення, яким застосовано до позивача санкції за продаж пива особам, які не досягли 18 річного віку, суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольняючи позовні вимоги не врахували, що заборона на продаж пива (крім безалкогольного) особам, які не досягли 18 річного віку є імперативною, а частина 4 статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» наділяє продавця правом отримати у покупця документи, які підтверджують вік такого покупця. Ця вимога має спонукати суб’єкта господарювання дотримуватися відповідного рівня обачності, який би унеможливлював порушення чітко визначеної заборони продавати неповнолітній особі зазначену продукцію, а тому відсутність у продавця сумніву щодо віку покупця та продаж у зв’язку з цим забороненого товару неповнолітній особі не може бути підставою для звільнення суб’єкта господарювання від відповідальності.
У справі №0670/1928/12 за позовом Особа 1 до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, позивач оскаржувала дії щодо відмови у видачі свідоцтва платника єдиного податку. Суди першої та апеляційної інстанцій адміністративний позов задовольнили, виходячи з того, що види господарської діяльності, які зазначила позивач не підпадають під дію обмежень встановлених підпунктом 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій Вищий адміністративний суд України зазначив, що судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем обрано наступні види діяльності: "Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами", "Роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами" та "Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту". Відповідно до абзацу 4 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України, не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи-підприємці), які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення. Враховуючи положення статті 14 Закону України від 18 листопада 1997 року №637/97-ВР «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» та Правил торгівлі дорогоцінними металами (крім банківських металів) і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням у сирому та обробленому вигляді і виробами з них, що належать суб'єктам підприємницької діяльності на праві власності, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1998 року №802, види діяльності, які обрала позивач, унеможливлюють перехід суб’єкта господарювання на спрощену систему оподаткування.
У справі №2а-9802/10/0670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювілейне» до Новоград-Волинської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, постановою суду першої інстанції залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції адміністративний позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що виявлені податковим органом порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», не доведені встановленими обставинами справи та позивачем спростовані. Вищий адміністративний суд України частково не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, зазначивши, що з матеріалів справи вбачається, що під час перевірки були відсутні деякі документи, у зв'язку з цим, податковий орган в акті визначив позивачу час для надання вмотивованих пояснень та відсутніх документів до 08.11.2010 до 10.00. Пояснення та документи були надані з порушенням строку, лист про надання пояснень датований 10.11.2010 та був отриманий податковим органом 11.11.2010 – у день коли було прийнято оскаржуване рішення. Таким чином, відповідач правомірно прийняв оскаржуване рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій без врахування листа № 65 від 10.11.2010 та доданих до нього документів, оскільки вони були подані з пропуском строку, визначеного для таких дій. В цій частині судові рішення були скасовані з прийняттям нового рішення про відмову у позові. Щодо іншого порушення, що полягало у роздрукуванні та видачі розрахункових документів невстановленої форми та змісту, колегія суддів зазначила, що як зазначено судами попередніх інстанцій, та підтверджено матеріалами справи, позивач надав під час перевірки Z-звіти, які підтвердили факт проведення розрахунків з споживачами та роздрукування належним чином оформлених розрахункових документів. Будь-яких обґрунтувань того, у чому полягала невідповідність форми та змісту розрахункових документів відповідачем не зазначено та жодних доказів щодо даного факту не надано. В цій частині судові рішення залишені без змін.
У справі №2-а-12030/08 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чуднівські ковбаси» до Державної податкової інспекції в Чуднівському районі Житомирської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Підставою для визначення позивачеві податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 354386 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті перевірки, про порушення позивачем вимог п.11.21 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 5, п. 6 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1999 № 805. Порушення полягало у тому, що позивачем не надано доказів перерахування на спецрахунок для виплати дотацій сум податку на додану вартість, відображених у скороченій податковій декларації з податку на додану вартість за січень та лютий 2008 року. Разом з тим, у справі було встановлено, що кошти у сумі 354386 грн. були перераховані позивачем на небюджетний рахунок до початку проведення перевірки, у повному обсязі, що виключає підстави для висновку про використання їх не за цільовим призначенням. Вищий адміністративний суд України судові рішення скасував, прийняв нове рішення про задоволення позову.
У справі №2а-8525/09/0670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІС» до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про визнання незаконним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, суди першої та апеляційної інстанцій адміністративний позов задовольнили. Задовольняючи позов суди виходили з того, що при перевірці факту дотримання позивачем вимог пункту 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» податковим органом було помилково включено до готівкових коштів товариства кошти, які належали іншому суб'єкту господарювання, який здійснював підприємницьку діяльність разом з позивачем в одному приміщенні. Вищий адміністративний суд України рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, прийняв нове рішення про відмову у позові, зазначивши про те, що такий висновок судів не підтверджений належними доказами, а відтак є необґрунтованим. Так, у матеріалах справи були відсутні будь-які дозвільні документи, видані приватному підприємцю для провадження діяльності у сфері ресторанного господарства. Так само матеріали справи не містили і жодних доказів провадження названим суб'єктом господарювання фактичної діяльності у цій сфері (якими є, зокрема, первинні документи на підтвердження факту придбання продуктів харчування, які реалізуються у буфеті). Товариством не зазначено достатньо переконливих доводів і щодо фактичного розмежування діяльності позивача та приватного підприємця, які, за твердженням позивача, здійснюють розрахунки за однією стійкою. У той же час факт порушення саме позивачем вимог пункту 13 статті 3 названого Закону підтверджується актом перевірки як носієм доказової інформації, підписаним представником Товариства без заперечень, а також описом фактичної наявності готівкових коштів, складеним власноручно касиром товариства без застережень щодо належності фактично наявних коштів іншій особі.
Всього Вищим адміністративним судом України з підстав невірного застосування судами норм матеріального права було скасовано судові рішення у 15 справах, що становить 36% від загальної кількості скасованих рішень у справах за участю органів державної податкової служби у 2013 році.
Найбільшою, серед скасованих, є кількість судових рішень у справах, пов’язаних із застосуванням норм податкового законодавства щодо реєстраторів розрахункових операцій – 4 справи (№2-а-8554/08, №2а-6808/10/0670, №2а-2886/10/0670, №2а-2598/09/0670), також помилки у застосуванні норм матеріального права виникали при розгляді справ щодо перевищення платником єдиного податку граничного обсягу виручки – 2 справи (№2а-1995/09/0670, №2а-5612/09/0670). Решта помилок допущених судом не носить системного характеру.
Також, окрім наведених в узагальненні випадків скасування судових рішень, у 2 справах (№0670/830/12, №0670/1928/12) рішення судів були скасовані через невірне застосування абзацу 4 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України, а саме через те, що судами не було враховано, що Закон України від 18.11.1997 № 637/97-ВР «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» відносить ювелірні вироби до дорогоцінних металів та, відповідно, торгівлю ювелірними виробами - до торгівлі дорогоцінними металами, тому платнику податків з таким видом діяльності як "Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами" не може бути видане свідоцтво про сплату єдиного податку.
Пропозиції щодо заходів, які необхідно вжити для формування єдиної судової практики
За результатами проведеного дослідження встановлено, що Вищим адміністративним судом України було скасовано переважну більшість (51%) судових рішень Житомирського окружного адміністративного суду, а також апеляційних судів, з підстави, встановленої частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: через порушення судами норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи. 36% судових рішень скасовано з підстави, встановленої статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: через порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. 7% судових рішень скасовано та провадження у справі закрито на підставі статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України. Також по 1 судовому рішенню скасовано з підстав, встановлених статтею 224 та частиною 1 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи результати проведеного дослідження, з метою забезпечення правильного і однакового застосування норм процесуального та матеріально права, зменшення кількості скасованих судових рішень, необхідним є проведення семінарів за участю Житомирського апеляційного адміністративного суду та Вищого адміністративного суду України з питань застосування судами першої інстанції норм податкового законодавства.
_03_03.png)
